А чи не тут життя?
Промінням вранішнього світла зеленочубі крона обійма?
Чи не в траві духм'яного Полісся, багряним морем вирина?
Чи не у співах того птаха, який весною душу зачіпа?
А чи не в хустці рідній, яку сріблястим місяцем тримає сивина?
А то вона, сидить старенька коло хати,
мовчить із квітьми діалог,
крізь вік летять думки пернаті - тисячі сліз і перемог.
Тут є життя, у кожній миті,
У кожнім помаху крила,
Давай з тобою будемо любити,
Аби й вона завжди жила-цвіла.
Чудова присвята!
