Країни земле, в тобі ховаються початки початків,
Часи проростань і народжень - безутішні ритми віків,
Часи врожаїв, хуртовин і вітрів, усіх посух, дощів.
Природа мовою мовить стихій, щоб голосно звучати.
На все відлунилась душа. Моє серце болить і горить.
Шумлять вітри шалені з краплинами води. І це не рок.
Тумани, наче зріють, знову на небі тремтіння зірок.
Радіє у день чернозем, вже немає спекоти, жари.
Сумують наші оголені, порожні ліси і луги.
Не ходить череда і худоба забула свіжість трави.
Вже гомін птахів стихає, а ми думи шукаєм нові.
Осінні хорали співали нардепи, мов кожен "слуга".
Та землю, як древню повість, вже пустили в продажу гласно.
У рідний край, що тішив зір, імли сповзає велика тінь.
Здається барвистість поволі згасає, пропадає синь.
Ось знов кипить течія безглуздя, як свічі, зорі гаснуть...