Стука в шибку цап копитом,
Посміхається лукаво,
Роги в місячному світлі
Мовби прутні скам’янілі,
Писок чорний, очі білі,
І стирчить цигарка з пащі.
Захотів пожерти, ку*ва
Хату полум’ям захланним.
Та з узлісся полоз виповз,
Повз і воза перекинув,
Що на ньому цап приїхав.
Скрипнула у воза вісь.
Цап злякався, затрусився,
Гикавкою захлинувся,
Впав на землю, враз здриґнувся,
Перднув, висцявся і вкляк.
Чорна цівка в цапа з рота
Потекла й немов затерпла.
От і все. Відкрилась прірва
В неозору далечінь
І від леготу з могили
Загуділи тихо дзвони.
Звук той вишкреб із повітря,
Що смерділо після цапа,
Коли він зненацька здох
І в канаві геть розпухнув,
Став солодкий всюди дух.