Був гарний, той - недільний ранок,
Спокійно спала вся сім'я.
А вона встала і на ганок,-
Тихенько, радісна пішла.
Стояла, мріяла, всміхалась,-
Щаслива, гарна, молода.
Раптом почула Левітана:
-Сьогодні почалась війна!
Глянула в небо, озирнулась,
Вже на щоці пекла сльоза.
З болем в будинок повернулась,
Торкнулась рідного плеча,
-Ой,що ж це буде?- Стрепенулась:
-Вставай, коханий мій, війна!
Розкрив повільно очі сині,
(У вікна сонце загляда).
-Що ти говориш, моя мила,
Чи це ще сон? Яка війна?
А вона голосно схлипнула:
-З германцем почалась війна.
Почувши плач, проснулись діти,
Босі підбігли до вікна.
Світило сонце, пахли квіти:
-Татку, а що таке війна?
Обняв дітей, узяв на руки,
До себе ніжно пригорнув.
-Війна - це сльози,смерть,розлука,
Він не сказав, лише подумав,
На жінку глянув і зітхнув...
То був далекий 41-ий.
Ще поперед роки війни.
І болі, й втрати незбагненні,
Тривожні ночі, рвані сни.
Важкі бої, довгі дороги,-
Ще доведеться всім пройти,-
До славних днів, до Перемоги,
Не всім відміряно дійти!..
ID:
839701
Рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата надходження: 22.06.2019 23:27:13
© дата внесення змiн: 22.06.2019 23:27:13
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|