Проснулась серед ночі,
Сильно закричала,
Розбудила усіх в дома,
Дитину злякала.
Зрозуміла, був це сон лиш,
Страшний сон, кошмарний
Та відчула мов насправді
У вогні палали.
Я не бачила ніколи
Такого жахіття,
Хоч прожила вже немало,
Третину століття.
Вся земля кругом в руїнах,
Все вогнем покрито
І між цих усіх руїн
Ховаються діти.
Хочеш їм допомогти,
Біжиш, щоб сховати
Та усе... нема кого....
Зірвалась гармата.
Як же хочеться проснутись
Від того кошмару
Та не можу, іду далі
За пагорб загляну.
А за пагорбом бачу
Новую картину
Лежить солдат весь у крові
Теж іще дитина,
Я до нього кинулася,
" Як же кров спинити?"
А він дивиться на мене
І просить добити...
Кинулася бігти далі
Не можу спинитись
І на ці усі жахіття
Не можу дивитись.
Я проснулась і для мене
Жахіття скінчилось,
Але там десь , на тім краю
Воно залишилось...
Я живу життям спокійним
З війной не встрічаюсь,
Бо на тім краю країни
Її зупиняють.
Хто не бачив того страху,
Той може сказати,
Що із нашим ворогом
Можна домовлятись.
