Немає дна у цій безодні
Неправди, злості, темних слів.
Хтось, звісно, скаже – це природно,
Та чи лишитися під сонцем ти б хотів?
Змивають руки позолоту
З очорнених минулим душ.
Вмирати подумки ти будеш потім,
Та чи стоятимеш, коли промовлять ‘Ані руш’?
Відволікають дивні речі
Від неминучого тепла.
Будуєш стіни з прісних речень,
Та чи повернеш правду, що зі всесвіту втекла?
