Пригадались наші заробітчани, які по цілому світу шукають кращої долі...
Ви полетіли з рідного гнізда,
шукати долі у чужих краях.
Без вас тут розпускається весна,
співає ніжно пташка у гаях.
Без мами підростають ваші діти,
порад шукають у чужих людей.
Кохані вам вже не дарують квіти,
не бачить серце дорогих очей.
Та не солодка доля вам судилась,
бо чужа пташка гарно не співає...
Нераз в ночі, уся в сльозах,молилась,
як ключ птахів додому повертає.
Нераз вмивали сльози твої очі,
як в сні обняла донечку свою...
І так злітають дні твої і ночі
і молодість, там, у чужім краю.
І серцем линула сюди, додому,
на українську зранену весну.
Там чужина і плакатись нікому,
ні розказати тихо історію сумну.
Лети на крилах разом з журавлями,
як пташка, повертайся до гнізда.
Немає ніжності, коли немає мами...
Життя збіжить, як весняна вода.
Автор Лариса Мандзюк.
