Я забув усі слова, розгубив усі рими,
Де знайти мемуари багаті на розум?
Вони тліють під пила́ми густими,
Закуті наза́вжди сивим морозом.
Де ж той, хто мовчки кричить безнадійно
І поночі мертво блукає у тиші,
Хто за́вжди приходить в думки самостійно
І чорнилом папір зненацька колише.
Чи буде, насправді, шукати хтось простір,
Де вільно складають похмурі думки
І ніжно волати, незалежно від злості,
Де все навпаки, там все навпаки.
Хіба вартим буде звабливе терпіння,
Що знаходить у люті над кожним контроль?
Ні, залишиться лиш пальців тремтіння
За те, що вустами керував бемоль.
А я ж наразі розгубив надумані рими,
Забув значення кожного слова.
Чому ж усі дороги ведуть до Риму,
А яка твоя дорога? Невідома…
