Нема поезії на світі,
Немає рим, нема пісень...
Одні лиш смітники та діти,
Що плутають де ніч і день.
Немає радості навколо,
Немає музики в словах,
Навколо - лиш вороже коло,
Навколо лиш – то лють, то страх.
Одні розбіжності і чвари,
Кривих дзеркал кругом стіна,
Мізерність дум – бісівські чари -
Вже дійняли усіх сповна.
Ніхто в покликання не вірить,
Не хоче свій здіймати хрест,
І очі, де душа зоріє,
Не піднімає до небес.
І все ж живе, ще й багатіє,
Та ще й когось безумству вчить,
А думка, що до Бога лине,
В душі принижено мовчить.
А так – весна, цвітуть тюльпани
І зеленіє скрізь трава...
Якби не дурощі і чвари,
То добре все було б сповна...