ляснув, мов постріл, звук об холодну плитку -
ґудзик упав, залишивши обвислу нитку
ґудзик упав, побринів і застиг нерушно
круглий, блискучий, та тільки уже без вушка
цілим здається, та чується все ж розбитим
ґудзик - без вушка, його уже не пришити
плитка пласка, а для нього - немов безодня
в ній він загублений, втрачений і самотній...
доторку теплих пальців вже не відчути
вже не зімкнути поли і не застібнути
і не пірнути, як завше, в петлю обшиту
дивно, та ґудзику вже без петлі не жити...
Чомусь склалось враження якоїсь не закінченості сюжету і його не повноти... Так, наче без особливих емоцій писали. Не знаю чому так здалось. Хоча саме по собі порівняння цікаве
а ви вимогливі щодо мене але щиро тішуся цьому. погоджусь із відчуттям незавершеності, але заперечу відсутність особливих емоцій. вони були. коли писала, то не думала завершувати там, де зробила це, але... передумала. все так, як і має бути. якщо, звісно, не буде продовження. дякую, Вікторе