Все просив чоловік: - Дай, Боже, сили!
Все просив чоловік, щоб простили. А прощати за що?
Видно, знає. За плечима мішок важкий має. Там малі є
гріхи, є й великі. І дрібнесенькі жить не дають чоловіку.
Чув Господь й запитав: - Чому просиш? Назбирав
повен міх. Сам не носиш. Я з тобою! Ми вдвох міх несемо.
Бачиш, прірва? Туди упадемо.
- А навіщо тобі?!. - той змолився. - Це ж мої всі гріхи...
Та в воді опинився.
І несла та ріка його стрімко. Плакав той чоловік.
Було гірко!
Та не зчувсь, як на березі він опинився. Там багаття.
Димок вгору вився. Був порожнім мішок. Стало легко.
Тепер міг чоловік йти далеко.
І згадав він тоді свої роки. Там солодкі були гріхів кроки.
Зрозумів: цукру ніс мішок повний! Здався теплим тепер
день холодний...
Нам би всім ці слова зрозуміти, щоб гіркі не прийшлось
сльози лити.
Це життя пише, Валюшо! А воно - мудре!
Дякую, дорогенькі! 
"Нам би всім ці слова зрозуміти, щоб не прийшлося 
Мудро! Нам би всім ці слова зрозуміти...
Будьте завжди щасливою, коханою, успішною. 
Чудовий твір! 
Дякую, Капелько! 
Дякую, Валюшо! 
