Що ж тобі так болить, коли настає зима?
Вона накриває білим, вона завязує очі.
Вона не знає, чого насправді хоче сама,
Вона і того, що є у неї – не знає, чи хоче.
Ти бачиш, вона заглядає в очі зграї вовків,
Які у часи холодні на вогнища – тільки з лісу.
Вона би їх годувала сама із своєї руки,
Та тільки і рук немає. І виростить – нема смислу.
Вона накриває сосни. В бушлати, папахи, плащі.
Вона хоче бути тепла. Та як? Як тепла немає.
Тому сіромахи в лісі шукають під снігом харчі,
І йдуть по білим полям голодні і дикі зграї.
І ти ж дивися – їй явно більше твого болить,
Вона вже бачила смерть, у неї таке ж біле сарі.
Зима крізь розпатлане небо дивиться з сумом на світ,
А в тебе попереду все. Тому не страждай задарма.