Душі́ своє́ї дармуєш ти простори,
шукаючи свій міддлемі́ст червоний,
по траверсу йдучи́ все вище в гори
провалишся в колодязь свій бездонний.
Не встигнеш повернутися в минуле,
щоб ще раз усміхнутись мимоволі
тим, кого мрії тво́ї відштовхнули,
на інший день, в короткій нашій долі.
Життя, на превеликий жаль, просторе,
його безмежність не лякає нас малих,
допоки вічності бурхливе море
не забере кого́сь з людей земних.
