Помолися за наші гріхи,
Що чинили без сорому ми,
Та схиляли зла чаші віхи,
До своєї страждання тюрми.
Помолися за злісні думки,
Які плідно зростила сама.
Помолися вночі за танки
Із гріхами земними всіма.
За гординю навколішки стань,
Пригадай всю ту власну пиху,
Обійдись без прилюдних зізнань,
Та зжени цю проказу лиху.
Замоли свою жадібність ти,
Що не зробить тебе багачем,
А лише зажене у світи,
Де спочинеш в обіймах з мечем.
Помолися за зрощений гнів,
У душі, що буяє вогнем,
Що лишив безтурботних тих снів,
Без яких як раніш не заснем.
Замоли безсоромний той блуд,
Якщо й був він лише у думках,
Приведе лиш до хтивих паскуд,
Що звиваються в лиха струмках.
Замоли і зажерливість ти,
Що хоч трохи сліпила всіх нас,
Та без неї все ж легше іти,
До тих справжніх життєвих прикрас,
Згадай заздрість в молитвах своїх,
З середини, що їдко гризе,
Відганяє всіх друзів твоїх,
Із тобою в самотність повзе.
Наостанок зневіру згадай,
Що можливо найшла у цю мить.
Вона нищить увесь земний рай,
Вона душу нещадно щемить.