Ти свіча. Запалена не мною
Зберіг тебе у себе я
Ти віддавала полиною.
Дивно
Коли я зранку промайну
Милуючись тобою
Я наче світло стрепену
- ти не слідкуй за мною.
Вдень ти горіла особливо
Усі навколо припускали
- буде диво.
Ти дійсно так палала, як багаття
Я подумки вважав. Перегориш на шмаття.
Але горіла ти до вечора
Своім. Особим світлом
Як квітка папороті що розгорта
Але лиш раз на рік.
Та і вночв палала ти
Іскри пускала. Мені хотілось підійти
Та світлом не пускала.
Як феніск у вогні палахкотіла
Що ти хотіла довести....та ось.
Обрій почав ставати
Край неба освітив. Де ти...
Нема кого гукати.
На місце те почали люд стікати
В хаосі бачив - ти перестала вже палати
Маленька згаринка лишень
Як дике світло
...
Люд розійшовся вже.
Не бачить дива
Ти, горіла на столі. Свіча палала
Згорнув тебе та пригорнув на днину
Коли я вечором прийду
Тоді вина я принесу
Разом мо випьємо
Згадаємо добрі часи
