Горять чагарники, дихають туманами,
осінь підвечірня листям падає до ніг…
Я в рядки ховаюсь днями безталанними,
тону в словах вагомих, інколи простих…
Я все бужу і намагаюсь наздогнати,
хоча б одну з трьох стрілок на моїй стіні…
І все мовчу, коли так хочеться кричати,
й тримаю сльози у очах свої, й чужі…
І летять уламки спогадів, надій та мрій,
стукають у вікна ціловані дощами…
Горять чагарники, важко дихати. На дні
лишилось осені ще трішки й хмари…
Хмари…
Хмари…
