В давні часи на уроках мудрознавства розповідали молодим дівчатам легенду: про жіночу вроду та життєву мудрість, про те як з їх допомогою навіть в надскладних умовах можливо зустріти своє Кохання. Ніхто вже й не пам’ятає імен та достовірних обставин, але ходила ця історія світом пошепки та суто між жінками.
Поговорювали, що як біла обличчям та файна фігурою, то тьотки довкола заздрістю сходили та бажали зі світу зжити. От одну таку панянку, назвемо її Білосніжкою (адже була холодною та зверхньою, чим зводила чоловіків з розуму) і відправили високо в гори на полонину, аби чоловікам очі не мозолила.
Але життя смішна штука. Білосніжка виявилась бабою мудрою та й знайшла мову спільну з місцевими жителями. За її увагу боролись аж семеро, а вона зі всією своєю мудрістю та жіночою хитрістю змогла то використати.
Один воду носив та виноробством займався. Другий худобу пас та разом із третім забезпечував харчами. Четвертий в кулінарії виявився Богом та балував нашу героїню смачнезними вечерями по п’ятницям під вино від першого. П’ятий був ні риба, ні м'ясо, але файно вів розмови про Всесвіт та енергію, за що був почесним гостем в суботу зранку (після вина від першого). Шостий був замолодим і Білосніжка не знала взагалі що з ним робити, але тримала на всякий випадок.
А от сьомий був чоловіком її мрії. І з ним вона втрачала всю свою мудрість. Пиляла, сварила, ображалась, мовчала цілими днями.
І хоча вони були створені один для одного, але тупили, блять, по-страшному. В них було стільки проблем, що вони й не помічали, як щасливі разом в моменти прояснення її жіночності.
Знайома казочка, дівчатка?)
Мораль казки століттями кожна з нас бачить свою. Але незмінним залишається одне: яким би не було білим твоє обличчя та якою файною не була б твоя фігура, скільки б освіт ти не отримала за своє життя – якщо поруч з Ним часом відключається мозок, це перша ознака, що Він – саме той.