Троянди горять,
коли я блюю пітьмою,
метамфетамінова
динаміка,
коли ти відвідуєш мої сни.
Я знімаю маску
лише перед власним
віддзеркаленням
й тоді
м’ясна начинка вимагає
сліз і усмішок-захвату,
проте я сам на сам
із твоєю тінню,
намагаюсь задіти
твоє танцююче тіло
ударом міцним,
як кобри плювком
ти дістаєш
язиком
до мого розгубленого погляду
і намагаєшся мене осліпити,
з’їдаючи моє зізнання,
якби я міг то давно би знищив
твою примару,
оволодів би тобою,
кинувши твої пісні
в вогонь
зимових пожеж.
Їж мою енергію й силу,
поки я занадто кволий,
бо згодом я ганятиму
тебе коридорами,
наче божевільну попелюшку,
вибілюючи стіни порталу
у колір зелений
як моє зміїне вбрання.
Коли гра припиниться
смерть витиме від задоволення
гуляючи між річками
буде ніч із суворим обличчям
німих зірок,
адже ноктюрн був зазвучений
до рівня сучого собачого святкування,
і ніякої втечі
перед янгольським розрізом легкої руки,
серце посеред тьмяного блювотиння –
все що я зміг.
