Я літню зливу слухати любила,
вона читала всі мої думки.
І розгорнувши мокрі, теплі крила,
торкалася до спраглої руки.
Купала тіло. струменем гарячим,
шуміли краплі. чулися слова...
Їй не весело, тому вона плаче
і без думок, вже мокра голова.
Вони розлилися, стікаючи струмками.
Поїла землю із небес вода...
Гортаю книжку мокрими руками,
а за вікном її важка хода.
Остання нитка мокра в одежині
і тіло вже не спрагле за дощем.
Міцне гілля зламала на ліщині,
думки накрию дощовим плащем.
Автор Лариса Мандзюк м. Львів.
