- Тримай, це тобі..
- Що це?! – здивовано запитала я, заглядаючи у невеличке відерко.
- Це фарба, - він з ніжністю дивився на моє нерозуміння, а в очах світилась любов.
- Але я не вмію малювати.. – засмутилась я.
- Ти навчишся! Я точно це знаю, - в куточках його губ я побачила приховану посмішку.
- Але тут тільки сірий колір.. – я безнадійно помішувала фарбу, ніби сподіваючись, що під верхнім шаром похмурого кольору є щось більш яскраве.
- Подивись довкола.. – він зробив крок в сторону і я побачила безліч однакових відерець, таких самих, що мені дали в подарунок.
- Ааа.. То ти всім даруєш одне й те саме? – я не змогла приховати розчарування.
- Подивись зараз в своє відерко! – він ледве стримував сміх.
- Але як?! Як так?! Вона ж була сіра!! – я розгублено переводила очі з його широкої посмішки до відерка, в якому поблискувала вже ЧОРНА фарба.
- Це фарба твого життя, моя люба.. – він жестом запросив мене присісти біля нього та батьківським теплом обійняв за плечі. – Я дарую тобі життя і фарбу для нього, але тільки тобі вирішувати як нею розпоряджатися.
- Як це працює?.. – пошепки запитала я.
- Фарби в цьому відерку вистачить на всі події та емоції твого життя: зустрічі, розставання, знайомства, любов, біль, радість, заздрість, злість, натхнення, гнів та безліч інших! Кожна хвилина твого життя буде мати колір і тільки тобі вирішувати якою буде твоя картина: похмуро сірою чи яскраво-веселою. – він розказував і колисав мене як малу дитину. – Ти будеш наповнена цією фарбою.. Ти будеш світити людям довкола, коли відчуватимеш любов.. Ти будеш сірою тінню, коли дратуватимешся через дрібниці.. Ти будеш світитися зсередини, коли зрозумієш своє призначення..
- Я розумію тебе.. – я зачаровано дивилась у своє відерце, в якому переливались всіма кольорами райдуги мої вдячність, здивування та захоплення.
