Спустилась темна ніч низенько
І місяць вийшов на поріг.
Не спить сьогодні сива ненька,
Бо тих думок , як сто доріг.
Одна за одною приходять
І в душу наганяють жах,
По заробітках діти ходять,
Життя рознесло по світах.
Пішли у найми на чужину
Якусь копійку заробить
І гнуть на дядя Курта спину -
Потрібно в світі якось жить.
А ще, вірніше - виживати,
Бо молодим сьогодні як:
Ані роботи, ані хати,
І на своїй землі -«чужак».
Земельку віддали в оренду,
За неї платять копійки.
І хтось на ній вже звів "фазенду" -
Не треба їм робітники.
А щоб самому обробляти,
Потрібні гроші чималі.
Насіння, техніку де взяти? -
Врожай прихватять лихварі.
Тож залишається - чужина.
Іди по світу і працюй.
Як дорога своя країна -
Іди на Сході повоюй.
Лише у Раді засідають.
Працюють, аж чуби тріщать
І всі закони підминають
Під себе, як того хотять.
О, скільки ще, скажіть, ми будем
Свавілля їхнє це терпіть?
Коли ж візьмем мітлу ми, люди?
Свідомість ви свою будіть!
Так, дійсно, на плечі нашої молоді покладено важку ношу. Але, що саме радує, що це вже нове покоління українців і є надія, що саме вони наведуть лад в нашій країні.. Дякую за відгук! Щасти Вам !