Зірви із мене маску- я благаю!
Мені в цій масці дуже тісно жить.
Я в ній немов та зірка, що сіяє.
Живе на небі, але все мовчить.
Зірви із мене смуток нездоланний,
Який мене пригнічує щодня.
Він як людина - невблаганний,
Немов маленьке хлопченя.
Зірви із мене жменю злості,
Яка із часом все росте в мені.
Вона розтрощить навіть кості,
І не помітиш, що лишилось у тобі.
Зривай мене як квітку при дорозі,
Що тихо як сирітка все стоїть.
Зривай! Щоб не стояла на морозі.
Та лиш душі моєї не зірви...