Батько любив коней і доля так розпорядилася, що все життя був з ними. Працював їздовим, обслуговуючи тваринницькі ферми. Він гордився кіньми, які були частиною його життя і часто сварився на матір, коли вона брала комбікорм корові від них. Він це відчував на конях, на протязі дня і говорив, що сила у них не така. Коні були справні, налиті мов качани і їхня шерсть переливалася смугою над боками біля спини. Ми діти любили також коней, особливу ту красуню Нельку- кобилу каштанового кольору з бубною на лобі і край якої продовжувався білизною над верхньою губою. Це підчеркувало її особливість, чистоту і красу. Довга шия з рижою гривою, яку сестри любили заплітати в косички. Брат Павло, старший на два роки від мене любив сидіти на ній верхи, коли вона була випряжена. Садив мене і сестричок на неї і була велика радість у нас від цього. Другого коня звали Буян, чимось схожий на Нельку, але без особливих ознак. І не було рівних цим коням в селі в бігу і красі. Їздові інколи проводили змагання коней, запряжених у вози і завжди батькові коні були бистрішими за всіх коней.
Був післяобідній час.- Павлику: покликала мати старшого брата, поїдь і допорайся за батька на ферму тому, що батько занедужав. Я попросив брата, щоб він і мене взяв із собою. Брат відцепив рептуха з дишла і поклав його на віз. Я приніс ще одні вила и поклав їх на віз. Кобила Нелька передньою ногою шурхала об землю, показуючи що вона готова до бігу. Ми спритно вискочили на воза, вмостившись на рептусі. Брат зняв віжки з лушні і крикнув "Но". Коні набираючи ходу, вибігли з подві"я на дорогу. Колеса воза затарабаніли по дорозі. Давай бистріше - буркнув я, нездогадуючись що буде далі. Брат дістав батіг і підстігнув коней. Батько рідко це робив, їм достатньо було лише змінити голос і вони розуміли його. Коні рванули, набираючи біг. Біля діда Панаса вітер підняв поліетиленовий пакет з боку дороги. Коні налякано кинулись в бік і побігли ще бистріше. Брат потягнув віжки, щоб їх стримати, та було даремно вони його не слухались, тому що брат забувся їх загнуздати. Мене з братом підкидало на возі так, що опинилися вже за рептухом де були вила. По переду був місток з вибоїнами. Аби пронесло подумав я і циплявся з усієї сили за віжки з братом, аби їх зупинити. Дитячі руки тягли щосили віжки, впираючись ногами в полудрапок передка воза. Руки терпли, але коні не слухались, відчуваючи безсилля і бігли що сили. Віз різко кинуло біля містка і він ледь не перевернувся у рівчак. - Відпускай ліву віжку, крикнув брат і тягнемо за одну праву. розуміючи брата, я вцепився за праву ріжку і ми вдвох тягли її щосили спрямовуючи коней на оране поле за селом. Коні спідкаючись по ріллі, зменшили біг і врешті зупинились. Павлік зіскочив з воза і загнуздав коней, розвернувши їх на дорогу в сторону ферми. Коні послушно бігли, відвертаючи голови в різні сторони від дишла. - Щоб ти без мене робив, сказав я брату і підсунувся ближче до нього.
