Вона живе між небом і землею,
Між двух світів ... не зна куди зійти.
В одному порожнеча й марево зелена,
А в іншому небесна вся блакить.
Зійти на землю, вона не розуміє-
Як можна добровільно серед люду жить?
Вони ненависні і злободенні.
І серце їй зуміють надломить...
Що подарують їй... лише самотність,
Тих сірих, нецікавих днів.
І ви все кричите про вічність...
Про вічність ваших почуттів?!
О, небо, ти прийми її до себе.
Вона не втримається на землі,
ЇЇ душа як вогник серед степу,
Якщо погасне - вже й не загорить!
Вона лишь хоче будь комусь потрібною,
Щоб не на день - на все життя!
І щоб не був душею бідною,
Щоб ніс любов пречистую... туди куди піде вона...
