Заплету в печаль блаватку синю,
Хай небесним цвітом нагадає,
Що на мапі є по центру Україна,
Де крізь терня воля проростає.
Заплету у смуток мак червоний,
Він не в'яне - листя опадає.
Вже давно на сході горе чорне ходить,
Там гірка вода в струмки стікає.
Ще вплету у пам'ять цвіт шипшини,
Запах ніжний серце наповняє.
Пам'ятатиму завжди, що я людина,
У якому б не була я краї.
Та вплету у радість цвіт калини -
Біля хати нас з доріг стрічає.
Покоління хай зміняють покоління
З них нові герої виростають.
Заплету на згадку біле гроно,
Від моїх улюблених каштанів.
Українка я, дитя свого народу,
І співать про це не перестану.
Ще додам колосся у віночок,
Коло завершила жовтим й синім.
Покладу вінок цей у струмочок -
Подарунок Неньці - Україні.
Сьогодні поверталась до Києва, ще ніколи не бачила стільки макового цвіту обабіч доріг, можливо то пролита кров проступає квітом.
Дякую, Іринко, що заходите до мене.
В патріотичних віршах легко впасти в пафос, тут, на щастя, такого не трапилось: жінка-берегиня плете оберіг для своєї оселі. Просто і проникливо
@NN@ відповів на коментар Фотиния, 15.03.2018 - 13:53
Я більш за все цього боюсь, тому рідко пишу патріотичні, та вони якісь дитинні чи дитячі у мене виходять, а цей - оберіг для малої і великої Батьківщини. Та ще й минула Неділя була Хрестипоклонна, а я, зазвичай, під Хрест вінок плету, то й перегукнулось.
Дякую, Світлано, що читаєте