Той день прийде, не знаю, молодий чи сивий,
час лягатиме, чи квітнуть будуть вишні…
Думки летітимуть мов коні чорногриві,
і збиватимуть копита об рядків підніжжя…
І воду питимуть спітнілі, ненаситно,
примчавшись всі до тебе, дивитимуться в вічі…
Послухай лиш, як серце моє збитим ритмом
гупотітиме. Лишень би встигнути, і більше
не відпускать тебе від днів, що ріжуть вени,
що вплітаються у коси зсохлим старим зіллям…
Той день прийде, тільки скажи, що ти від мене
не підеш... Бо все що в мене є – це божевілля…!
