Десь колись на Україні,
Біля моря, на Дніпрі,
Чи під Києвом, чи біля
Жив собі один старий.
Жив він праведно і чесно,
Разом з сонечком вставав,
Чепурився, прибирався
І постійно щось писав.
Прибігали до старого
І дівчата, й хлопаки,
Слізно казочку просили
Про моря і про луги.
А дідусь їм усміхався,
Відкривав свої книжки,
Брав Івасика на руки
І розповідав казки.
Ось під вечір до горбочка
Перша зіронька зійшла,
Принесла з собою квочка (зірка)
Всіх, хто ввечері блука.
Всі хотіли слухать дива,
Що дідусь розповідав
Про далекії країни,
Про слонів і диких мавп.
Всі зібралися, притихли,
Чутно, як комар дзижчить,
Кіт муркоче на колінах
Та ліхтарик мерехтить.
Дід сідає на пеньочок
І під світлом ліхтаря
Починається легенда
Про різдвяну ніч й дива.
Якось у зимову пору
До скупого земляка
Підійшли понурі люди,
В тих, що на очах журба.
«Пане Гавроше, пробачте,
Вже настав той світлий час,
Коли треба нам додому
Всім Різдво стрічати враз».
А пан Гаврош, це почувши,
Весь, як гриб, позеленів.
Він насупившись, підвівся
І неначе скаженів.
«Ви – бездарні і ледащі,
Хочете додому враз.
Та мені на те начхати
Йдіть всі звідти в цей же час».
Люди лаялись, гнівились,
І на пана розсердились,
Речі всі свої зібрали
І додому повтікали.
Дні минали, вітер віяв,
Снігу налетіло тьма.
Заліпило снігом вікна,
Двері, стріху і паркан.
Ось уже й різдвяна зірка
Об'єднала всіх людей.
Всі зібрались по домівках
Святкувати вечір цей.
А пан Гаврош утомився,
На роботі залишився.
Працював він до півночі,
Ну а потім - з ніг звалився.
І заснув собі в роботі.
Ніч Свят-вечору минає
Пана Гавроша лякає.
Сняться бідному кошмари,
Духи різні та примари.
Так вже діда залякали,
Так придерлися й пристали,
Що пан Гаврош в другий раз
Сивиною вкрився враз.
Уві сні йому грозили,
Щоб Різдво не проклинав,
Щоб у день святий, прекрасний
Був з сім'єю й святкував.
Щоб до церкви він приходив
І робітників не зводив,
І щоб діти їх раділи,
Голі й босі не ходили.
Показали ті примари
Духи, привиди, кошмари
Пекло, у якім горіли
Й булькотіли і ревіли
Всі, точнісінько, як він.
Тут скупі і злії люди
Вмить сиділи в казанах,
М*яли їх чорти паскудні
І смалили на вогнях.
Крики, стони жалюгідні
Там лунали від усіх
І згадав про своїх рідних,
Про відношення до них.
Зрозумів, що жити чесно
Він ніколи не умів
І в ту ж мить хотів вернути
Час увесь, що загубив.
І відкрив він свою душу,
Він відкрив її для всіх,
Бо добро творити мусить,
Щоб лунав дитячий сміх.
Він, прокинувшись, всміхнувся,
Бо ще є у нього час
Дарувати людям радість.
І з Різдвом вітати Вас!
ID:
772805
Рубрика: Поезія, Байка
дата надходження: 22.01.2018 21:47:42
© дата внесення змiн: 24.01.2018 21:39:33
автор: Мария Малоштан
Вкажіть причину вашої скарги
|
