Сосну обняв блудливий вітер,
Шепоче: «Ти моя краса».
Тремтять чогось зелені віти,
Янтарна капнула сльоза.
«Панове, гляньте, що то з нею?» –
Шумить тривожно бузина.
А він своєї: «Будь моєю!
Для мене в світі ти одна.
Від твого запаху п’янію, –
Кружляє він навкруг сосни, –
Благаю, дай мені надію».
«Надійся, любий, до весни».
А згодом бузина гукнула:
«Попереджала ж, стережись!».
Та гордо вітами труснула
Й сипнула шишками униз.