Який народ, така й держава.
Чому ж ти ремствуєш на те,
Що та омріяна халява
Лише для декого цвіте?
Була халява просто чудо
В совіцькі збочені часи.
Не треба клепки, лиш усюди,
Що зле лежить-хапай, неси.
Тепер часи зовсім другії,
Щоб хапануть хоч щось круте
Потрібна в голові ‘’олія’’.
І щоб не мучило святе.
Хтось там нещасним помагає,
А інший працею горить.
Твоя хатина вже й не скраю,
А десь на пустощах стоїть.
Сам продаєш своє майбутнє
За кільо гречки, сто рублів.
Ведеш у верх усяке мутнє,
Що з ним і випитиь б не схотів.
Сьогодні той, що самий спритний,
Халяву виніс в небеса.
Він вже не сірий, він блакитний,
А родовід веде з Христа.
Він вже еліта, він державник.
З повітря здобуває хліб.
Керує так, неначе справді.
Десь там у яслах його слід.
Він, як Господь, як Бог єдиний,
Як Соломон, чи й навіть Крез.
Ісус кормив народ в пустині,
Він для народу, наче прес.
Через хабар, через тарифи
Через кредит на всі роки
Так непомітно, дружно, тихо
Дере останні копійки.
А ж благородний, благочинний,
Як дбає він про свій народ!
Комусь вдарує корівчину,
Комусь путівку на курорт.
Десь там збудує стадіона,
Зведе чудовий водограй.
А ти кричиш: ‘’ Йому б корону,
Ще вище, вище піднімай’’!
Тепер сидиш в своїм задвірку.
До фені гідність і святе.
Лиш за халяву дуже гірко,
Що хтось другий на ній росте.
2017
ID:
766221
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 15.12.2017 19:55:54
© дата внесення змiн: 31.12.2017 17:58:19
автор: Юрій Прозрівший
Вкажіть причину вашої скарги
|
