Кашлянув грім неохоче,
З хмарки випала сльоза.
Заховало небо очі,
Насувається гроза.
Небо вже занадто низько,
Зникла всесвіту блакить.
Ось, зненацька, обрій тріснув,
Спалахнув вогнем на мить.
Загримів хтось в небі грізно,
Прокотилася луна.
Схаменіться!.. Ні, вже пізно…
Це прийшла вона – війна…
Молитви і смерть, прокльони,
Гради з темряви летять.
Після вибухів стогони,
І хати з людьми горять.
А десь там є небо чисте,
Сміх, і радість, і життя…
Поділив хтось світ навмисно
На два різних відчуття.
Де ти вітер? Ти повинен
Чорні хмари розігнать!
Де ти сонце? Люди гинуть,
Скільки світла ще чекать?
За ненавистю жорстокість,
Голос розуму заглух.
Заблукала десь свідомість,
Тільки й є – незламний Дух.
