Мені здається, що Місяць – це блюзмен.
Ховаючись за хмарами, листям, ліхтарями,
мереживом гардин,
лише іноді, але не всім відкриваючи лице
Він світить нічним своїх холодом пісень,
Уникаючи назв, прізвищ та паспортних імен.
Для тих кому дощі у душу заливають щем.
Для тих кому в цю ніч болить, що він живий, публічний,
Або ж зовсім один,
і вино солодке наливає очі свинцем
Місяць завжди носить срібний саксофон,
Підбираючи вечорами до кохання унісон.
Ну подивіться, ну Місяць – це ж блюзмен.
Тільки ж прислухайтесь, що він грає…
На хвилину зупиніться!
бо часу ніколи не настане кінець
Місяць тихими вечорами грає блюз -
Нехай йому канкан танцюють музи.
І музика з коханням сплітається у вузол.
Місяць срібними ночами грає блюз…