Я в хату хоч на хвильку зазирну...
Та мабуть лишусь і зігрію чаю,
А ще стареньку грубку розтоплю
Та поділюсь з вогнем душі печаллю...
Вже не стрічає там мене ніхто,
Лиш чорні вікна смутком оповиті...
Мо зараз мама вигляне в вікно
Й розквітне на столі букетик квітів...
Спинюсь на мить біля воріт старих
І поглядом мов стрінуся із татом,
"Стомилися чекаючи своїх...?"
Я наче хочу в нього запитати.
І тиша, все завмерло навкруги
Лиш яблунька сухе гілля схилила
Та ніби шепотить:"Допоможи,
бо справитись з самотністю безсила".
