Ти вижила! Ти проросла корінням
У кам'яному руслі стародавніх рік,
Де вже давно не струменять краплини,
Лиш вітер шурхотить лахміттям літ.
Та поруч хто? - холодний привид ранку,
Скелясте лезо антарктичних брил...
А ти благаєш сонця на світанку,
І теплий присмак зболених ведінь.
Відчуй себе, торкнись зірок галактик,
Що крізь віки осяюють шляхи,
Любов в душі, душа, мов неба клаптик,
І в ньому вже курличуть журавлі.
