Я - Воїн! в платті, що мереживом розшите.
Легке як пір'ячко гусиного крила.
Іду крізь спеку, йду і в хуртовину,
Гартує меч мій болісна війна.
Її мені життя оголосило,
І не спитало: Чи достатньо сил?!
Невже Я, Господи, багато так просила?!
Чи ж ти не бачиш, як росте мій син?!
Злий ворог хоче аби Я страждала...
Зневірилась...і облилась слізьми,
Натомість, Я йому терпіння побажала...
Немає страху, він зник назавжди!
Лице тої химери геть потворне,
Підступна посмішка, гієни тихий сміх...
Життя її цікавить неповторне
Повільно пити й смакувати гріх.
І стала жінка сильна як Титан!
З гарячим серцем, ніжною душею,
В якій Любов здіймає ураган
Тій величі позаздрять Піренеї.
Вона покаже Світу цю війну!
Свою війну, запеклу і болючу...
Як коси розплітала на весну,
Як з подушки збирала іх щоночі.
Вона сильніша армії мужчин,
Завжди усміхнена не дивлячись на смуток,
Бо жити в неї є Мільйон причин!!!
І Жодної!!! щоби про це забути!
