Болить..Ми знов ховаємо своїх,
А лютий ворог все ненажереться.
Цей хлопчик і пожити ще не встиг,
А чорна стрічка вже з портрету в'ється.
А чорна стрічка душить мов змія,
Стискає серце кільцями скорботи,
Ридає матір: «Ну чому не я?»
«Мій братику!»- кричить сестра навпроти.
Найближчі люди на руках несуть -
Його сусіди, друзі, побратими.
Так проводжають у останню путь,
Героя, що лишився нескоримим.
І стільки по країні тих стрічок,
А у церквах свічок, що не згасають?
Ховають в Україні діточок,
А ворога гармати не вщухають.
А ворог, що прийшов до наших міст,
Вже сіє зло не тільки в нас, по світу.
Та день прийде, коли прищемлять хвіст
Гадюці двоголовій , буйний вітер
Її розвіє порох . Сплине час,
І Славу України світ побачить!
Та біль не пройде, житиме він в нас.
Народ Героям пам'яттю віддячить.
На честь їх назвемо нові міста,
Музеї, школи, вулиці та площі.
А хто забуде, хай їм матір та
Насниться, що ховала найдорожче!
А хто забуде, хай йому земля
Воронками від "градів" нагадає !
Не вір,нащадку ,слову москаля,
Хоч хай собі він й груди роздирає.
