І що? Ми люди, знаєш, прості люди
І кожен кожному якась межа:
Твоя простуда вже моя простуда,
Твоя утома вже моя, на жаль
Чи на добро? Не зрозуміло...
Ми монотонно кажемо, що любим,
А в серці і на краплю не хворієм,
Лиш ділимося дуже схожим нутром
Тягучої холодної простуди,
Яку нам нав'язали самі ж люди.
А ми їм вірим і..
Колись оця межа скінчиться
І всі відносини підуть в смітник,
Комусь обов'язково це насниться,
А хтось до пустоти насправді звик..
І що? Ми люди, знаєш, прості люди
І кожен кожному якась межа.
Яка ж тоді пустеля без верблюдів?
Яка ж тоді система без бажань?
