Йому все здавалось: варто ввійти в кімнату –
І там вона буде, бажана, тривка, гаряча,
Зі стогоном рветься назустріч – але кімната
Завжди виявлялась порожня.
Ночами спати
Було нестерпимо боляче: сітка ліжка
Пекла його груди, лишала на них стигмати,
Писала на мові шрамів його кохання,
Історію, що не можна було забути,
Історію, що не можна було згадати –
А тільки відчути, уп’явшись очима в стелю
І ставши рікою, якою її щоночі
Від нього везли вдалечінь мовчазні Безликі.
О Евридіко, ти почала зникати,
Відколи з’явилась, відколи себе відчула,
Відколи побачила в дзеркалі довгі вії,
Відколи намацала пальцями сині пасма.
О Евридіко, я думав, тебе врятую,
Та ти попрощалась зі мною, лише зустрівши,
Та ти попрощалась зі мною задовго до втечі,
Щоб я не подумав, що то була випадковість…
О Евридіко, а як я боявся правди!
Я і тепер лякаюся спати щоночі,
Бо знаю – у шибці примаряться твої очі,
Бо знаю – нарухаю пальцями твої стегна…
Холодний світанок проколе міхур бажання
І випустить сік із моїх наркотичних марень,
О Евридіко, на що ж ти мене лишила?
О Евридіко, куди ж утекти від світла?
Куди заховати в струни твоє волосся,
Куди потопити сонце – нехай не сходить?!
О, Евридіко…
21.04.2017
Не знаю, але вірш і його стиль подобається чомусь мені. Особливо такі рядки: "Писала на мові шрамів його кохання". або "Холодний світанок проколие міхур бажання". Бажаю успіху!
Так. Я нещодавно думала, що йому від початку не судилося її врятувати, і його похід до підземного світу був лише спробою втриматися за ілюзію, бо насправді Евридіка вже давно йому не належала - якщо і належала колись узагалі...
Приємно зустріти на сайті людей, хто також цікавиться древньогрецькою міфологією, а ще особливо про це пише, добавлю вас в білий список, приємно вас читати. Успіхів
