Мій міф
.як згодом виявилося, ця дівчина дуже мені симпатизувала. Я на неї орієнтувався як на подругу, але цікавиви ї зовсім у іншому сенсі.
Так, вона до мене часто заходила у гості, щоб піти погуляти. Звісно мама нас двох не пускала, тому дівчині доводилося миритися з цими обставинами, хоча моя мама все добре розуміла. Вона рада була що у мене зьявилася прихильниця і думала що я буду більш успішним у школі. Ми тоді навчалися тільки у 1 класі.
Звісно що мами що дівчата дорослішають набагато раніше і щось там собі розуміють про своє. Мене це не дуже турбувало, бо я насправді соромився надто відвертих розповідей дівчини, коли ішли разом зі школи і швидко тікав, як тільки видавалася така можливість.
Мою реакцію я не мвг пояснити тим, що насправді я боявся бут помітним для шкільних однокласників, які вже давно нас записали у парочку. На відміну від мене, дівчина не соромилася бути відвертою з однолітками, тому ї не чіпали, але на мені легко відігравалися на змінах та після занять. Це була перша шкільна гопота. Мене ловили після занять щоб відлупцювати, бо узяти з мене було нічого. Звісно моя мама про це нічого не знала, бо я стримувався і не жалівся на себе.
Батькові взагалі було байждуже на мене. І коли навіть мати говорила щось батькові, він це сприймав як подразнення, його не цікавило моє життя, хіба що коли мав настрій «під шафе». Тоді лише у нього на короткий період прокидалися батьківські почуття, хоча це більше було схоже на гру зі старою іграшкою, яку можна перед сном пограти а потім кинути у куток.
У дворі я був нормальним хлопцем, хіба що з небагатої сімьї, а це навіть у робочому кварталі мало вагу, бо ті кого батьки бавили іграшками здебільшого уникали з нами дружби, бо їх вчили не довіряти нам бо ми «жебраки» і можемо вкрасти іграшку чи велік. Тому було дуже великим здобутком для жебрака мати прихильність батьків іншого улюбленця. Мене такі батьки в принципі приймали, бо я не був нахабним а скромним хлопчиком, бо мати вчили що не можна просити а тим більш цупити чужу річ. Бо як то зробиш, то більше довіряти тобі не будуть. Звісно мене намагалися використати інші нахаби, щоб мати собі який зиск. Та коли одного разу за моєї довіри хлопець викрав річ у мого друга, але я цього не помітив, улюбленець з переляку обірвав зі мною дружбу, хоча я зізнався що це моя провина, але так як з мене нічого було взяти, це мені коштувало дружби та інших приємних речей.
Згодом того хлопця таки знайшли, іграшка була зламана, бо той вирішив накататися мабуть на все життя. Я з ним не став проводити бесіду, хоча він знав що винен, але важав що я його сам здав. Логіка залізна!
Відтоді я перестав комусь довіряти і більш того ставити на свою доброту.
Звісно відносини у дворі погіршилися, я став відлюдькуватим. Мене часто били у зграї, за те що я не чинив крадіжки та не був їх свояком.
Та я не міг збагнути як можна після таких витівок довіряти таким хлопцям, які важають красти за довіри це круто. Мене назвали «сцикуном» і моралістом. Це було вигнаня. Я гулявся близько підїзда відтоді.
Далі вже була школа, де мій комплекс почав розвиватися у так звану «білу ворону», бо і там були касти з групами. Хтось здобував собі місце кулаками – його боялися і грали за його правилами, хтось був відміником – його не чіпали бо можна було отримати зик як матеріальний так і по залікам. А інші були простими невдахами які не маючи авторитету намагалися порівнятися з першими, щоб отримати статус у гурті вождя. Але і вождя часто інший хуліган ставив під сумнів. Відбувалися бійки. Переможець отримував тимчасовий трон. Але лише тимчасовий. Тому кожен новий вождь підсилював свою владу як міг. Це пішло ще з часів володимирської русі, в часи пануючого християнства, де вбивства іновірців підсилювали статус князя серед обраних світу сього.
Читач скаже, ну навіщо ж така дурня, з футура і одразу до скередньовічча, теми ж зовсім різні і між собою то геть – не повязнані. А нет, скажу я нато вам, як раз зовсім і пов’язані, бо саме з тих часів пішла перспектива усіх негідних зміщювати з трону, але ж приходить натомість ще кращий вурдалака, бо не робота його цікавіть а саме влада. Це все програється як у вільній виставі у кожному навчальному закладі. Часи незмінні, хтось на горі, тимчасово, а хто під горою, точить ножа підходящого у спину.
Але про суть…
Чомусь так трапляэться у житті, коли вподабуэш дівчину, це бува не взаємно і у протилежному випадку, дывчина мені не подобається але симпатизує.
Не маю, чому так було і буває, але так трапляється кожен раз. Відносин у мене через те не було тривалих.Хоча я не рахую поразок але і перемог.
Я хотів, хочу і прагну знайти людину з якою буду вільно дихати і проводити спільні часи. Та поки що це лише мій міф.
ID:
726917
Рубрика: Інше
дата надходження: 02.04.2017 13:13:33
© дата внесення змiн: 02.04.2017 13:13:33
автор: Велес Є
Вкажіть причину вашої скарги
|
