А Моршин – це курорт відомий,
Для хворих він – надія.
Історії немає в то́мах,
Як Львів, Париж, Софія.
Хоч вчені кажуть, наші предки
Давно тут проживали,
Коли не знали ще абетки,
Лиш сіяли та жали.
Знайшли в розкопках артефакти
Із ери мезозою.
Та все ж про місто перша згадка –
Пізнішою порою.
Дворів дванадцять воно мало
В п’ятнадцятім столітті.
Ріка тут буйна протікала
І ліс топився в вітті.
Селом була тоді місцина
(Юхно – її господар!) –
Дахи з соломи на хатинах,
І злидні у господах.
Краса природи крила вади –
Росла сосна, красолька.
Моршин австрійський можновладець
Купив – Франці́шек Смо́лька.
Стрий – Станісла́вів залізницю
В часи його проклали –
Засяяла вогнем зірниця
Над Прикарпатським краєм.
Та Смолька цим не скористався,
Не зміг село тримати.
Продав його, не завагався.
Хоч міг і зиск би мати.
Селяни сіль тут добувати
Із надр землі навчились.
Її возили продавати.
У Зідич, з того жили.
Та сіль була на смак гіркою.
Мірабіліт в ній мався.
Смолька́ затрати – вниз рікою,
Експеримент не вдався.
Купив село купець у нього –
Це Боніфацій Штіллер.
Набуло розвитку нового
Життя спорохнявіле.
За 39 тисяч злотих
Придбав він пласти солі.
Брат друга – лікар пан Дзінковський
Дорадник його волі.
Не прогадав, купивши Моршин.
Бо воду дослідили
І винесли вердикт хороший –
В ній лікувальні сили.
А потім торф знайшли в окрузі –
Для тіла теж корисний.
Дерева в лісі, квіти в лузі,
Повітря повне киснем –
Усе це розвитку сприяло
Села яко курорту.
Розбудувалося, заграло!
Як кораблі до порту,
Так із Європи їхать стали
До Моршина вельможі.
Грибок - бювет побудували,
Будинки спальні гожі,
Водо- і грязеву лікарню,
Шляхи, інгаляторій,
«Курортний дім»– великий, гарний
(Тепер це санаторій!).
Ропу до ванни наливали
(Людей туди ложили).
А потім пити її стали –
Водою розводили.
Навчились в пляшки закривати.
В Америку, Європу
Почали воду доставляти.
І мала вона попит!
Назвали галицьким Карсбадом
Це місце в силі, в соці.
Недовго тішились. Рад влада
В тридцять дев’ятім році
Прийшла у Моршин. Німці потім
Його окупували.
Теж лікувались на курорті,
А потім підірвали
Кілька домів містян та хворих,
Як відступали з боєм.
І плакали ангельські хори,
Як горе вилось роєм.
«Дім (що курортний)» - обікрали,
Людей кількох убили –
Тих, що упівцям помагали,
Хоч там і не служили.
Совіти знову владу взяли,
Нові ввели закони.
У санаторії зібрали
Приватні пансіони.
Багатих ґаздів – до Сибіру.
Не прояви фашизму?
Туди ж і тих, хто втримав віру –
Отців католицизму.
Людей нових прийшла навала.
Курорт розбудували.
Вода на себе заробляла.
Набуло місце слави
Серед Радянського Союзу.
Пласти солей – безмежні!
Десятки літ курорт був тузом.
Аж поки незалежність
Не відстояла Україна.
То мрія її вічна!
Зв'язок порушився, руїна
Піша економічна.
Упала міць, піднялась згодом,
Джерела тут – чудесні!
Дива вчиняють із народом,
Мов із снігами весни.
Бо чистять лімфу, кров, клітини.
Як по судинах ходять.
Із тіла виведуть токсини.
Обличчя омолодять.
Кишки і шлунки полікують,
Понизять цукор крові,
Як треба. Жовчний розблокують.
Із нирок виб’ють солі.
Є санаторії, готелі
Тут і пансіонати.
І власники здають оселі.
Ти можеш вибирати.
Ліси довкола, спів пташиний,
Парк в чудо-вишиванці.
Не їздять тут автомашини.
Кіно. Концерти. Танці.
Кафе. Екскурсії в місцини
Цікаві історичні.
Високий рівень медицини.
Містяни доброзичні.
Тож приїжджайте, добрі люди,
У край цей, придністровий.
Теплом наповнить Моршин груди,
Не тільки оздоровить.
Зідич - зараз містечко Жидачів на Стрийщині.
Містяни - мешканці міста.
Упівці - вояки УПА.
