Нічка, зоряна, у небі
Сум усюди сіє,
Знов стріляють-громлять лейби,
Покидьки з Росії.
Б’ють прицільно, крадуть, нищать
І міста, і села.
Міномети смертю свищуть.
Край той невеселий.
Поміж зорями вузенький
Шлях, Чумацький, димний,
Десь голосять вдови й неньки,
Діток розбудили.
Перелякані навіки
Зорі й бідні люди,
Загубили спокій-ліки.
В житлових спорудах
Нема вікон – лиш тривога:
Коли ж мир настане?
Куди ж виведе дорога
Тих,котрі повстали?
Й малоросами не хочуть
Тут вони вмирати,
Зрозумівши власний злочин.
Схід *– не Емірати…
У Примор’ї ** лиш китайців
Частіше зустрінеш;
Копійки за свою працю.
В чужім краї – й фініш…
Нелегкі думки засіли,
І печуть, і мучать:
Чи ж там вийде жити сміло.
Чи за дріт, колючий?
Душу холод пропікає:
З цим як далі жити?
Кращі роки утікають…
На полях – не жито –
Міни, сховані розтяжки.
Пахне смертю звідти.
Небезпечно жити й важко.
Бідні й ми, і діти.
Гляне нишком в паспортину,
Синю, українську,
Молить Бога за дитину,
Що в чужому війську:
«Війна нащо йому, треба?
Примири ж всіх, Боже!»
Сумно дивиться у небо,
Жде, чи ж допоможе?
Ніч до краю добігає.
Зіроньки погасли:
«Може, Бог це нас карає
За російські гасла?!»
20.12.2016.
*Далекий Схід.
**Мається на увазі Далекий Схід у Росії, куди запрошували кримчан.
Ганна Верес (Демиденко).
