Надійні руки, теплі та міцні,
Мене впіймали на крутому схилі…
Не мала місця на землі тісній –
У днях тужливих, сірих та немилих, –
В самій собі нав’язаній війні…
І ти відчув ту хвилю і той час
Душею, ніжним серцем і рукою,
Вхопивши з прірви, виніс на Парнас –
Любов бриніла срібною рікою,
Безмежне щастя полонило нас.
Немов дитина – із тобою поруч:
Душа крізь очі сонцем вигляда,
Кохання крила все несуть угору –
В криниці нашій зоряна вода,
У косах квітами сміється обруч,
Як в юності, колись, як молода…
19 жовтня 2016
(с) Валентина Гуменюк
Куди пропала, Валентино? 
