В лазурових серпанках світання
Бачу я заповітний свій край.
Мій притулок жаги і кохання,
Моє селище – теплий мій рай.
Відлітають лелеки на південь,
Їм калина всміхається вслід.
Променіє бурштиновий килим
І душа моя рветься в політ.
Я милуюсь на тебе, Побузьке!
Ти розрада моя і печаль.
Тут знайшла я і долю і друзів.
Тут тече моє справжнє життя.
Дзвони церкви просвітлюють душу.
Кожний зайнятий ділом своїм.
І сказати відверто я мушу,
Це містечко - найкращий мій дім.
І нехай будуть люди щасливі,
Буде в кожного хліб на столі.
І життя струменіє хай в мирі
На Побузькій прекрасній землі!
