Найти себе крізь тисячі людей,
Все важче й важче з часом так вдається…
Ми втратили ту щирість лиць, в надії що
на фальш хтось поведеться…
Хтось злістю покриває біль,
За грубістю приховується ніжність…
А за багацтвом дорогих речей, таїться лиш душевна бідність…
Комусь, не вистачає теплоти
і зігріває лиш напій гарячий,
Давно загублений вже погляд мрій, тиняється весь сірий та бродячий…
У когось у взаємностях не ладно,
свою вину лиш визнає нещадно…
А хтось сміється за спиною друга,
не думає,- що зверне бумеранг напруги…
Комусь бар’єри ставить думка інших,
свій власний вибір робимо все рідше й рідше…
А хтось по фантику все судить,
глибокий мутний сон…,- лиш час таких розбудить…
У когось ніби гладко все і рівно,
на думку інших байдуже й всерівно…
і час для них немає відліку і ролі,
та лиш в таких,- душа пройшла всі стадії печалі й болі…
Найди себе крізь тисячі доріг,
щоб не жаліти,- що найти не зміг…
Щоб гордо глянути у відображення своє,
Без сумніву сказати,-«Так.-моє!!!»…
