Буває так, не хочеться нічого, на стелю дивишся і тихо навкруги, поразка чи велика перемога, прирівнюються разом до нудьги. Продовжується так година, друга, третя, стрибають по балкону горобці, байдуже що підпише завтра Петя, що десять гривень до зарплати в гаманці. Спостерігаєш мовчки на блакитне небо, в якому залишає слід літак, чогось не вистачає, то й не треба, не хочеться, хай буде саме так.
