Зі світлин у музеї – очі
Молодих і в роках бійців,
Котрі дні під вогнем і ночі,
Хоч війни не були спеці.
Очі, щирі, малі й великі…
Придивляюсь зо п’ять хвилин…
Обмірковую: скільки ж лиха!
Душу повнить печаль-полин…
Речі тут вояків, портрети:
Той – безвусий, а той – уже –
Тут – художники і поети,
Інженери, таксисти ще.
І студенти, і програмісти,
Режисери і вчителі…
Скільки ж доль ці світлини містять!
У задумі – старі й малі,
Що прийшли сюди теж відчути,
Чим герої оці жили,
І здавалося, пульс їх чути:
Пульс людини, чи пульс… війни?
Мовкне тиша, бо теж в скорботі:
На портретах же – кращий цвіт
(Не відклали війну на потім,
Рятували і нас, і світ).
Чоловік, що стояв праворуч,
Неуміло сльозу змахнув:
«Ми були у бою з ним поруч…
Як так трапилось, не збагну…»
Пахнуть свіжі бійців портрети,
Мов шикуються у ряди…
Тут – художники і поети,
Йшли грудьми нас загородить…
20.01.2016.
Ганна Верес (Демиденко).