Віктору Шабанову
Не клеїться знову у мене розмова з собою,
Не чую й не бачу себе, ні тебе - ми в тумані.
Здала свою зброю відчаю твоєю рукою,
Колись час пройде, та й колись не загояться рани.
Забути б усе, та не можу, не хочу забути,
Торкнутись тебе ще б хоч сотню наступних років.
Ми разом, ти поруч, між нами лиш небо усюди,
Кажу, що люблю, а ти чуєш мене і без слів.
Приходь і у сни, приходь і до мене додому,
Лице закривають утомлені мамині руки.
Чекай нас весною і осінню в саду святому,
Чекай нас рідненький, вже скоро не буде розлуки.
