Розговівшись грозою запахли намолені ранки,
Жовте сонце на соняху ревно збирає росу.
Із-під крил твоїх літепло променем сіло на ґанку
Розігнавши безсоння сумбурне, розвіявши сум.
В’яне липень між липи і губляться стишені кроки,
І розтопленим медом торкається літо до губ.
На вітрах навіть тепло, теплом гомонять потоки
І розтріскані вишні черлено летять в траву.
Ліс, як сонне дитя, випростовує руки-віти,
Націлований небом шепоче свої казки.
Розпогоджений Всесвіт і овиди обігріті,
Ненаситні перуни, що липню дались взнаки.
Посередині літа – дощі, одкровення, лелеки,
Розімліла веселка у квітно-духмяній траві.
І засмаглі облоги шурстять од вселенської спеки,
І сто сонць нині в небі, в долонях – маленький світ.