Заковані в стіни немислимо,
що робимо більше не мислимо.
Усе до рефлексу доведено,
усе в нас в умі вже підведено.
Самі зрахували годинами
куди що подіти й подітися.
Коли розревітись й сміятися.
Усе на роки в нас розділено.
Довірені фактам й статистиці,
ввіряючі в цифри і в ділення.
Вірші розібравші до кореня,
де рими які і який то вид.
Все до кісток було з'їдено,
усе до минулих розвідано.
Казкового - море! Невидано!
Вчепились в реальність як варвари!
А в точнім немає поезії,
вона то як символ примарності,
за неї присуджують премії,
та вища подяка в потрібності!
Словами що римами спллетні,
ми входимо в світ ефемерності,
у нас, в паралельній реальності,
ніщо не зміряється цифрами
