не просто так
ти дивися на мене
із вікна
старого дому,
нового трамваю
не просто так
я прочитаю у очах
тут доброго нічого і нікому
Я заламаю руки до небес
за спину
закатаю очі
у банки маринованих чудес
в консерви посмішок жіночих
перелечу я вулицю твою
у твої вікна сиплю срібним градом
краплини залишаються на скронях
але із вух вивітрюється ладан
тут був ти дужим
і сміливим був
тут клав під ноги ти їй руту
вона тебе всмоктала, як отруту
і шкіру скинула стару, зимову
ті промінці надії, що шукав
тебе не врятували
бачиш?
вони лиш сплав
метал
провал
Але, будь ласка,
не кажи нікому
