Солоні сльози котяться по шиї.
Ламаєш руки від пустих невдач.
І навіть душу шлях розрухи виїв.
Ти не актор, тепер лише глядач.
Сидиш понуро опустивши плечі,
Мов коло прірви загнаний бізон.
Шукаєш зірку серед порожнечі.
Собі говориш - це напевне сон.
Чомусь біда йде знову за бідою.
І все відразу, все в один момент.
Тебе неначе облили водою
і замотали у цупкий брезент.
Та врешті скинувши обійми долі
Ти переступиш цей бар’єр журби.
Біда полине в хоровод історій,
Аж доки не повернеться слізьми.
